Якщо ви плануєте Одесу не тільки на вихідні, готуйтеся до пригод: Одеса – це не тільки море. Це дуже маленький огляд, сюда увійшло далеко не все, але переживаю, що читати лонгрід вам забракне терпіння. Кожне місце тут – я від щирого серця рекомендую.

Садиба Курисів

Петрівка, Лиманський район, Одеська область.

Садиба Курисів
Фото: Олег Кiрієнко. Садиба Курисів.

Колишня садиба дворян Курісів, «Покровське», у селі Петрівка Лиманського району Одеської області. Величний палац з елементами готикі та навіть маврітанської архітектури. Можна сказати, що це єдиний маврітанський палац в Україні.

Від Одеси – приблизно 60 км, 1,5 години (враховуючи якість дороги).

Садиба неймовірна, на мій особистий погляд: по-перше, вона має власну історію – спочатку щасливу, потім трагічну. Куріси були непоганими людьми, багато займалися благодійністю, започаткували школу, та, в цілому, все в них було добре. Але після жовтневої революції маєток
був розграбований, а останки поміщиків були викинуті з сімейного склепу просто в поле.

Декілька років ведеться реставрація, дууууже повільно. Потрапити до замку можна, але будьте обережні – він в аварійному стані.

Фрумушика – Нова

Старосілля, Тарутинський район, Одеська область.

Фрумушика – Нова
Фото: взято з сайту https://zruchno.travel/

Надзвичайний агро-еко-кластер, етнографічний центр, музей під відкритим небом – багато чого можна сказати про Фрумушику, але краще один раз побачити. Тут є все – і відновлене старовинне бесарабське село, і ферма, і пасіка, і зона відпочинку, і ресторація з автентичними рецептами. Це буде дивовижна освітня подорож, сповнена вражень, краще їхати з дітьми і так, там є що робити цілий день та навіть більше.

Навіть дорога варта того, хоча від Одеси 190 км їхати майже 4 години, бо дороги тут майже немає.

Діти будуть вражені справжніми літаками та трішки дивними музейними локаціями. Є де поїсти (смачно!) та де переночувати. Є що везти з собою додому (наприклад, тушкована бараніна або мед).
Сайт ось, там є всі деталі: https://frumushika.com/

Лебедівка

Татарбунарський район. 115 км від Одеси, приблизно 2 години.

Фото: взято з сайту uanews. Лебедівка.

Лебедівка – це магічне місце на березі ліману Бурнас та Чорного моря одночасно, в оточенні соснового лісу. Повітря таке, що хочется надихатися на все подальше життя. Там чисто, принаймні не в високий сезон.

Лебедівка (Бед Бурнас) була заснована німецькими переселенцями в середині 18 століття, тож, там подекуди збереглися старовинні дивні будівлі.

Я завжди їду туди заради моря та волн – мені здається, там вони найдивовижніші з усього узбережжя.

Взагалі, це місце – ідеальне для «дикого» туризму з наметами: ліс, море, краєвиди та тиша. Але є і готелі, і навіть санаторії. Непоганий готель – Шато Шафран.

Акерман, Білгород-Дністерська фортеця

Від Одеси – 84 км, приблизно 1,5 години.

Акерман, Білгород-Дністерська фортеця
Фото: взято з сайту islam.in.ua. Акерман, Білгород-Дністерська фортеця.

Розташована на скелястому березі Дністровського лиману на місці Тіри – давньогрецького поліса V – IV ст. до н.e.
Місто було засноване у IV столітті до н. е., тож, в нього такая потужна та довга історія, що не вистачить ніякого лонгріду. Просто уявить собі, куди ви їдете та скільки там вражень😊

Але ми про фортецю, пам’ятку архітектури з білого вапняка, XIII-XV ст. Вона величезна, прекрасно збережена, і там гуляти – не перегуляти.
Але найкраще – винайняти плавзасіб (лодку, моторку тощо – це можна зробити просто біля входу), та подивитися на Фортецю з води. Крім того, побачити мальовничі пейзажі та побути на самоті з історією та водою😊

На зворотньому шляху завітайте до Шабо – «самой одесской винодельни региона». По-перше, там не тільки про вино, а по-друге – можна смачно перекусити в місцевому ресторанчику та купити з собою смачного вина, яке є тільки в фірмовому магазині.

БЕСАРАБІЯ

Цей пункт – капслоком, бо то окрема подорож, дослідження, занурення, довічна пам’ять потім. Це вже майже не «Одесіка», це Одісея.

Маршрут такий:

Вілково

Кілійський район. 225 км від Одеси, 3,5 годин.

Дорога туди зараз відмінна.
Ми ідемо для того, щоб вийти на світанку на човні по Дунаю, завітати на місцевий ринок та обов’язкого піти в музей Шаронова, місцевого хранителя історії.

Місто Вилкове ми всі знаємо по Дунаю, дунайці та порівнянню з Венецією. Дунай і дунайка – правда, Венеція – маркетингова легенда, яку використовують при будь-якій можливості.

Місто Вилкове
Фото: Маша Баган. Місто Вилкове, пейзаж.

Місцевий ринок, Вилкове
Фото: Маша Баган.Вилково, місцевий ринок

Фото: Маша Баган. Музей у Вилково

Звичайно, сюди варто їхати зустрічати схід сонця сидячи в човні, підпливаючи до острова рибалок. Повечеряти оселедцем, який приготований за місцевими рецептами: солоний, копчений і навіть варений. Подивитися як жили старовіри та дізнатися їх містичні історії. Але щоб зовсім здивуватися – сходіть в краєзнавчий музей.

В самому центрі міста є звичайна будівля. Але всередині все набагато цікавіше. Тут зібрано понад 4000 експонатів. Музей створений зусиллями Олександра Шаронова, художника, який народився у Вилковому. Людина з великою мрією, бажанням розповісти про свою батьківщину та зберегти історію.

Тут не буде нудно ні секунди:

    • амфори, які дістали із затонулого біля берегів Волкового грецького корабля;
    • колекція ікон;
    • справжній величезний човен старовірів та предмети їхнього побуту;
    • унікальна колекція місцевих самоварів;
    • старовинна колекційна зброя Задунайської Січі та часів російсько-турецьких війн;
    • історія рибалок в десятках експонатів;
    • русалка з невідомого органічного матеріалу – Олександр вважає, що вона справжня та жива.

Є окрема зала з картинами. Дуже багато картин. Усі різні, хоча художник малює тільки Вилкове. Люди, історія, човни та розкішно красива природа. В його колекції було набагато більше робіт, але частину з них він продавав, щоб утримувати музей та купувати деякі експонати. Все навколо – це справа всього життя одного ентузіаста, який просто не міг інакше.

Екскурсія коштує 50 гривень. Або скільки покладете в коробочку при виході. Обов’язково приходьте сюди з дітьми. Вони отримають тут не лише нові знання, а й надію на втілення будь-якої своєї мрії. А ви, можливо, облишите відкладати свою мрію.

Як дістатися: музей знаходиться в будинку культури (вул. Різдвяна, 11), але має окремий вхід: праворуч, якщо стояти обличчям до будівлі. А якщо музей буде зачинений, то телефонуйте напряму Олександру +38 (067) 153 41 27, він з радістю його відчинить та все покаже.

Де зупинитися:

    1. Готель «Пелікан Сіті» (вул. Хмельницького, 54).
    2. «Дунайска садиба», знаходиться прямо на вулиці, де водний канал. Колоритне місце із затишним літником біля води. Можна переночувати та поїсти, але обирати сніданок, обід чи вечерю потрібно заздалегідь.
    3. Зупинитися у місцевих, які здають кімнати та будинки. Але будьте готові до несподіванок, якщо заздалегідь не потурбувалися про житло та приїхали сюди 1 травня.

Для корисності: телефон Віталія: +38 (097) 646 86 32, це місцевий аксакал. Проведе і в музей, і на Дунай, і на острови. Дістане кращу місцеву дунайку. У нього є човни і він тут все знає. І тітка Валя. Продає на ринку оселедець і не тільки, щодня з 9 ранку. Телефона немає. Шукайте за запахом та смаком.

Місто Болград, Болградський район, Одеська область

Експедиція Бессарабією – дивовижне відкриття для нас. Ніхто не очікував, що найбільшим здивуванням будуть люди. Їхні традиції, менталітет, принципи. Їхній бізнес, інтереси та життєва справа.

Так ось, в Болграді:

Механа та виробництво «Балкански Ястія» (місцеві м’ясні спеціалітети)

Балкански Ястія
Фото: Маша Баган. Балкански Ястія.

«Механа» – заїжджий двір з дегустаційною залою, а «ястія» в перекладі з болгарської – святкові страви. Тут подають класичні страви болгарської та балканської кухні, приготовані з натурального м’яса в поєднанні з ароматними спеціями. Крім того, тут є власне виробництво домашніх делікатесів з в’яленого м’яса. блюда. Все це готується, зберігається, подається на стіл гостям та продається в одному місці – в дуже невеликих кількостях, такої якості та свіжости, «щоб можна було це дати своїй дитині » (цитата власника).

Засновник цього місця – Сергій Русєв, протягом багатьох років збирав автентичні рецепти та пропрацьовував їх десятки разів, поки не виходило ідеально смачно. Головна його особиста місія – зберегти традиції та культуру їжі балканського регіону.

Дегустаційна зала – одночасно й музей багатонаціональної Бессарабії, де зібрана колекція автентичних болгарських національних костюмів, предметів побуту та посуду. Колекція Сергій збирав дванадцять років. Є килими ручної роботи та меблі позаминулого століття, наприклад – старовинний комод. Величезна кількість посудин для вина, в основному, це так звана «бъклица» (ритуальна фляга з національним орнаментом для особливих свят). Це тільки підтверджує той факт, що в Бессарабії своя окрема культура споживання вин. Говорячи по-простому, все тут починається саме з вина.

Справжній бізнес по-бессарабськи – завжди сімейний, спадковий, який передається поколінням, тому і ведуть його тут так, щоб сину не було соромно за батька, а діду – за онука.

Як дістатися: телефонувати заздалегідь та домовлятися про приїзд +38 (099) 202 18 16. Зовсім поряд, в селі Криничне, є виноробня «Колоніст» (вул. Промислова, 4). Приїжджайте дізнатися про культуру споживання місцевих вин.

Де зупинитися: В Ізмаїлі або місцевому готелі.

Домашній музей історії болгарського костюму Олександра Полібзи

музей історії болгарського костюму
Фото: Маша Баган. Домашній музей історії болгарського костюму Олександра Полібзи.

Саші всього 27 років і він колекціонує болгарський національний костюм. Чи не той, який використовується на ранках у школах, а справжню повсякденний і святковий одяг Буджацькому степу.

Сукні, костюми, хустки, пояси і головні убори займають все шафи сімейного будинку, все підліжковий простір і все валізи і скрині. Будинок, схожий на музей, поступово стає музеєм – навіть ткацький верстат, який займає половину Сашиной кімнати – робочий.
В кожному предметі одягу – ціла бессарабская історія.

Телефон опублікувати не можу, але кожен в Болграді покаже, де той музей😊

Ізмаїл: місто чистоти

Місто Ізмаїл, Ізмаїльський район, Одеська область.

Ізмаїл
Фото: Маша Баган. Місто Ізмаїл.

Місто це в 2019 році, під час експедиції Бесарабією, виявилось зовсім не таким, як воно пам’ятається з візиту восьмирічної давності. Чудове місце для інтровертів: малолюдне і тихе, невелике європейське містечко з турецьким минулим та сучасним портом на Дунаї.

Дуже помітна ідеальна чистота на вулицях. Красиві парки, алеї та багато місць для прогулянок. Вечірня іллюмінація, створена руками дивовижного майстра з чудовим смаком. 100% працюючих ліхтарів – на вулицях та в гірляндах на доглянутих деревах центрального проспекту. Набережна з новою будівлею річкового вокзалу м’ятного кольору. Десятки островів, діорама фортеці та вулички з красивими клумбами. Усміхнені люди, в них зовсім не стомлений вигляд. Ми приїхали ву звичайний будній день, але поспіху і міської метушні не побачили.

Ізмаїл – чудовий приклад того, що можливо все. І не обов’язково мати великі бюджети, але важливо хотіти щось змінити і маленькими кроками йти до мети, ставати кращими та бути прикладом. Сюди однозначно варто їхати і краще лишитися хоча б на кілька днів, щоб встигнути насолодитися спокоєм та неспішним відпочинком.

Звідси можна поїхати на острів Татару. Ми блукали, питали у місцевих дорогу і покладалися на власну інтуїцію. Дізналися, що є база відпочинку з такою ж назвою і всі відправляли нас туди. але ми хотіли на острів. На щастя, там їх багато різних і якщо ви поїдете на пошуки Татару, але не знайдете саме його, то все рівно опинитесь на острові. Як вийшло і в нас. Зовсім випадково ми познайомилися з місцевим єгерем, з допомогою якого нас, разом з машиною, переправили на невеличкій баржі. На іншій стороні острова, де ніхто не живе, якраз будували будинок. Прогулуватися там та ставати частиною дикої природи – суцільне задоволення. Таке відхилення від маршруту стане й для вас окремою пригодою.

Як дістатися: дорогою М-15 (E87) з Одеси 240 км. Дорога непогана, до речі.

Де зупинитися: великою компанією можна заночувати в готелі «Green Hall» (пр. Суворова, 374а). Для пари, родини або просто кількох мандрівників чудовим варіантом для відпочинку буде «VIP Hotel» (вул. Пушкіна, 20) та «Бессарабія» (пр. Суворова, 2).

Колоніст

Село Криничне, Болградський район, Одеська область.

Колоніст
Фото: Маша Баган. Колоніст.

Сюди – просто обов’язково! Крім переліченого, можна погуляти біля озера Ялпуг 0 найбільшого українського озера, до речі. Та ще самостійно натрапити на дива😊

Придунайська Бессарабія – це один з кращих виноробних регіонів, який вартий окремої мандрівки. Саме тут родина Плачкових заснували виноробню «Колоніст», як вияв любові та пристрасті до своєї землі. Їхнє рідне село, Криничне, на початку XIX століття було заселене колоністами, які вирощували виноград, а виноробство є давньою традицією ще з часів, коли греки та фракійці вперше відкрили для себе ці плідні землі.

Вина «Колоніст» вироблені з винограду, вирощені на східних схилах одного з найбільших прісноводних озер – Ялпуг. Завдяки певним нахилам схилу виноградники отримують вдвічі більше сонячний променів та добре продуваються вітрами. Підрізають їх за особливим методом Гюйо та Кордон, який забезпечує низьку врожайність і в сукупності з особливим теруаром виходить високоякісний виноград. Оскільки кожна окрема лоза дає всього кілька грон, то вони мають особливо насичений смак та аромат.

Виноград тут збирають власноруч і тільки його використовують для виготовлення власних вин. На плантаціях «Колоністу» ростуть Мерло, Рислінг, Каберне-Совіньйон, Шардоне, Мускат Оттонель, Іршаї Олівер, Цитронний Магарача та небагато експериментальних сортів, які привезені з різних країн. Всю історію і тонкощі виробництва, який тут приділяють дуже багато часу, вам розкажуть на місці, проведуть екскурсію та дегустацію. Особливої уваги варте підвальне приміщення, де зберігаються колекційні пляшки.

«Колоніст» – це більше ніж бренд українського вина. Іван та Алла Плачкови створюють свою історію та філософію, сутність якої в цінності локального, терруарного продукту. Відчувається, що все робиться з душею та повагою до предків.

Придунайська Бессарабія відома не тільки винами «Колоніст», але й винами загалом. Це традиційно, винний край, і можна влаштовувати окрему мандрівку з усіма смаковими відтінками. Або не вигадувати нічого самому і поїхати разом з новим одеським проектом «Одеса WOW» – винні та гастрономічні дороги Одеської області. Але не тільки про їжу та вино. Це про місцевих мешканців, їхні традиції та колорит. Створює ці маленькі WOW-подорожі Оксана Кузнєцова, яка багато років присвятила туристичному розвитку Одеси. Мені дуже подобається, як вона пише нову історію регіону – за великим столом гостинних господарів, локальними продуктами і винами, які в звичайному магазині не купиш. Білше 300 км різної культури і традицій українців, німців, швейцарців, молдаван, гагаузів, липован, болгар, арнаутів та інших національностей, які вивчені Оксаною досконало. Зв’язатися з нею можна так: поштою odesawow@gmail.com і за телефоном +38 (067) 556 82 92.

Як дістатися: на шляху є великі вказівники, знайти виноробню не складно (вул. Болградська, 4).

Де зупинитися: в 30 км Ізмаїл. Зупинитися можна в одному з готелів: «Green Hall» (пр. Суворова, 374а), «VIP Hotel» (вул. Пушкіна, 20), «Бессарабія» (пр. Суворова, 2).